На даний момент 15 гостей на сайті

Допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору: позиція ВС

e-mail Друк PDF

22 грудня 2020 року Верховний Суд у складі суддів об’єднаної палати Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу Управління Держпраці у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 березня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2020 року у справі № 260/1743/19 (провадження № К/9901/18177/20) за позовом фізичної особи – підприємця до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування припису про усунення виявлених порушень і постанови про накладення штрафу відповідно до частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України.


Суд касаційної інстанції встановив, що фізична особа – підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору.

Обставини справи

Фізична особа – підприємець звернувся з позовом до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування припису про усунення виявлених порушень і постанови про накладення штрафу відповідно до частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України.

Закарпатський окружний адміністративний суд рішенням, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду, задовольнив позовні вимоги частково: визнав протиправною та скасував постанову про накладення штрафу відповідно до частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що накладення на позивача штрафу за те ж правопорушення є притягненням фізичної особи – підприємця до того ж виду відповідальності за одне й те ж порушення вдруге.

Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінив рішення попередніх інстанцій в їх мотивувальній частині з викладенням її в редакції, наведеній у прийнятій постанові, а в іншій частині – залишив без змін.

Висновок Верховного Суду

Нормативне номінування штрафів за статтею 265 Кодексу законів про працю України як фінансових санкцій та формальне відмежування їх законодавцем від адміністративно-господарських свідчить про здійснення формальної правової кваліфікації відповідно до національного законодавства в межах автономного виду відповідальності з тяжінням до означення фінансової відповідальності. За цих умов, нормативних і фактичних підстав відносити штрафи за статтею 265 Кодексу законів про працю України до заходів адміністративної відповідальності немає.

Частина друга статті 265 Кодексу законів про працю України та частина третя статті 41 Кодексу про адміністративні правопорушення України передбачають відповідальність для фізичних осіб – підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). При цьому можуть збігатися суб’єкт відповідальності та вид порушення.

В умовах одночасного застосування санкцій до фізичної особи – підприємця за вказаними вище статтями провадження не є пов’язаними за своєю суттю, оскільки за цілями та застосовуваними санкціями не є взаємодоповнюючими, а передбачають подвійне застосування щодо однієї та тієї ж особи двох штрафних каральних заходів. Це є не лише непропорційним і надмірним обтяженням щодо такої особи, але й ставить у нерівне правове становище при вчиненні аналогічного правопорушення в діяльності юридичної особи та фізичної особи – підприємця не на користь останнього.

Правовий статус підприємця фізична особа з повною цивільною дієздатністю набуває в порядку реалізації свого права на здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом (згідно з частиною першою статті 42 Конституції України, частиною першою статті 50 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 128 Господарського кодексу України). Тому розмежування статусу фізичної особи та фізичної особи – підприємця не зумовлює можливостей відходу від цих висновків, оскільки в обидвох випадках каральна мета відповідальності реалізується щодо єдиного суб’єкта права – фізичної особи, яка з метою законного здійснення господарської діяльності отримує додатковий правовий статус.

Отже, фізична особа – підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв’язку з порушенням принципу «non bis in idem» як складового елементу принципу верховенства права.

Автор: Наталья Мамченко

Судово-юридична газета

Додати коментар


Захисний код
Оновити

+38 (0512) 58-15-19, +38 (0512) 58-31-16, +38(0512) 71-71-77 ednanya_com@mail.ru